Політично-чортячий Вертеп (поствиборча версія)
Саме
дивний «театр маріонеток» нагадує нинішнє заполітизоване життя
українців. Згідно рекомендацій УКУ, сховали лише одного персонажа, чий
хитрий писок, за давнім спостереженням Івана Франка, час від часу
вигулькує за всіма партійними спинами.
Політика
відбувається в окремому просторі, такій собі вертепній скрині, в оточені
кривих дзеркал, котрі це дійство транслюють назовні наївним та
захопленим глядачам. Хліба і видовищ – дефляцію зафіксували, морди
натовкли: всі задоволені!
У кривих дзеркалах персонажі не лише множаться, але й спотворюються.
Відьми з'являються у подобі дів та обіцяють пришестя загального блага.
Одна, гарненька, кликала Україну вперед (а вийшло в зад), вкупі з двома
симпатичними чортенятами, а тепер вже в Іродовій свиті. Інша, щирою
галицькою ґварою й далі рече від імені самого Царя, третю ж кинули за
ґрати, за невдалу роль Месії. А ще одна, справжня фурія, як накурилась
зілля бісівського конопляного, то плела щось про диво-корів з
величезними цицьками. Відьмочки ж, гарненькі-молоденькі, й далі хтиво
стріляють нафарбованими оченятами та цокають золотими копитцями поруч із
вгодованими чортяками із депутатськими значками.
Цар Ірод сидить на золотому виходку (мрія життя збулась!) та
вчить іноземні мови своєї держави. Йому ввижаються Привиди невинно
убієнних та зрадники серед чортячої раті, готові, за наказом Самого,
запхати йому в крижі різницького ножа. Хто ж його зна який сценарій
затвердили. Час від часу цар щось промовляє посполитим, плутаючи мови,
імена, країни та ховаючи страх за невпевненою посмішкою.
Навколо нього згуртувались дивакуваті персонажі: злочинці в
мантіях та погонах, обвішані медалями-цяцьками, блазні, у дивних одежах
від чужинських кутюр'є, обжирілі попи, що поклоняються золотому тельцю,
та такі бестії, побачивши яких правдиві відьми потайки хрестяться. Не
переносячи на дух правдивих українців, Цар наблизив до себе лише родину,
інородців-іновірців та пузатих скацапілих козаків з генеральськими
еполетами на покатих плечах. Лише вірний візир у царя незмінний.
Неамбітний, сім’ю царську любить понад живот свій власний.
Цар Ірод зі свитою перебувають у стані збудженому та
тривожному. Раптом їхні ролі вже віджили своє, або лицедії з них погані,
візьмуть та й проженуть з Вертепу. А серед простих людей їм кінець, бо
більшість це дійство таки сприймає як реальність і негативних персонажів
можуть взяти на вила. А в театрі платять добре, годують ситно, ще й
красти дають. У тих же ж захоплених глядачів.
На разі старі лицедії ще в грі, але й молоді конкуренти
з'явились. Як оголосили черговий набір до Вертепу, то посполитий люд
покидав свої ремесла, гендлярі передали ключі від крамниць жінкам та
коханкам, навіть мужі вчені та письменні кинулись випробувати свою
удачу.
Не всім пощастило. Скільки достойних лицедіїв так і
залишились на маргінесі! Натомість з'явилась ціла ватага козаків. Жваві,
завзяті, чортам пики товчуть, жидів лають, москалів страшуть, гірше ніж
Та, з косою, котру Цар до льоху зі страху кинув. Довелось деяких
завзятців на чільні ролі допустити, щоби подалі від гріха. Нехай
тішаться, м’о за цяцьками забудуть чого й прийшли.
Випадкових та нездар до Вертепу не впускають. Таланти мають
бути такі, щоби люд не занудився й з вистави геть не пішов. Не буде
глядачів ‒ театр закриють, бізнес пропаде. Той хто цей Вертеп
організував ‒ халяву не потерпить. От і рядяться-перевдягаються хто в
кого, щоби веселіше було. Повії стають панночками і потуплюють цнотливо
очі, лихварі офірують дещицю награбованого на церкву, але тільки на ту з
котрої попів до Вертепу набирають. Митар, став головним скарбником і
задобрює обіцянками, візир вчить ненависну мову, бо з тими козачками
прийшла така люта молодиця що й цареві фурії принишкли. Чого доброго очі
вишкребе.
Чорти потирають руки, та радісно махають хвостами-гешефт йде
неабиякий. Все нові й нові душі поповнюють Його легіони.
Волхви посліпли та не бачуть шляху. Запорожці сидять по
шинках і клянуть долю, заливаючи горе горілкою. Ангели рятують кого
можуть, тільки мало їх серед тої чортівні. Так, жменька, про людське
око. А посеред того тлуму снує Смерть і невпинно тне голови своєю косою.
Народ заворожено втупився очима на цю виставу та радо приймає в ній
участь. Вже й не розрізниш, хто глядач, а хто актор. Всі нарікають,
лаються й сподіваються на чудо у 2015 році.
І лише дитячі оченята спостерігають сумно й подивовано за своїми батьками, зачарованими чортячим Вертепом.
Фото: УНІАН http://vgolos.com.ua/
Немає коментарів:
Дописати коментар