Із свята Введення в Храм Пресвятої Богородиці ( в розмовній мові старші вживали «Оведениє»), коли дошкільна дрібота та й початківці ходили поміж родичів та сусідів за полазника. Треба було досвіта вставати, щоб першому з'явитись на порозі. Турківські газди про це знали і щиро віддячували дітворі: хто копійками, хто тістечками. Потім це продовжувалось і на свято Андрія Первозваного, перед Святим Вечором. А зранку на Різдво Хрестове, Новий Рік, господарі були найщедрішими. На святого Андрія чи не найпопулярнішою була приповідка:
На Андрія, на Андрія!
Конопельки сію.
Портками волочу - женитися хочу. У передсвяткові зимові дні приємними клопотами переймались газдині: треба було привести до порядку пічний реманент, дечка тощо. Газди завчасу припасали дров букових для печі, дбали аби худобі була приготовлена січка. На вечорниці сходились і молоді, і старші. Як правило, дітвора приносила до помешканя поліна дров. Потім рахували: як парне число - це одна прикмета, непарне - інша. Коли собака загавкає - звертали увагу біля якої хати. Значить, не виключено, що там скоро буде весілля або якась приємна подія. Діти гуртувались, хто з ким піде в коляду. Старші збирались вертепом. В Турці найпопулярнішим був гурт з числа хлопців з Ровені. Найчисельнішим вважався склад в кількості до 20 осіб. Серед них: ангел, три пастушки, стільки ж королів, жовнір, смерть, чорт, ірод, архірей, жид тошо.