Все починалось

Із свята Введення в Храм Пресвятої Богородиці ( в розмовній мові старші вживали «Оведениє»), коли дошкільна дрібота та й початківці ходили поміж родичів та сусідів за полазника. Треба було досвіта вставати, щоб першому з'явитись на порозі. Турківські газди про це знали і щиро віддячували дітворі: хто копійками, хто тістечками. Потім це продовжувалось і на свято Андрія Первозваного, перед Святим Вечором. А зранку на Різдво Хрестове, Новий Рік, господарі були найщедрішими. На святого Андрія чи не найпопулярнішою була приповідка:

На Андрія, на Андрія!
Конопельки сію.

Портками волочу - женитися хочу. У передсвяткові зимові дні приємними клопотами переймались газдині: треба було привести до порядку пічний реманент, дечка тощо. Газди завчасу припасали дров букових для печі, дбали аби худобі була приготовлена січка. На вечорниці сходились і молоді, і старші. Як правило, дітвора приносила до помешканя поліна дров. Потім рахували: як парне число - це одна прикмета, непарне - інша. Коли собака загавкає - звертали увагу біля якої хати. Значить, не виключено, що там скоро буде весілля або якась приємна подія. Діти гуртувались, хто з ким піде в коляду. Старші збирались вертепом. В Турці найпопулярнішим був гурт з числа хлопців з Ровені. Найчисельнішим вважався склад в кількості до 20 осіб. Серед них: ангел, три пастушки, стільки ж королів, жовнір, смерть, чорт, ірод, архірей, жид тошо. 

На Святвечір обходили ровенські обійстя. По обіді на Різдво Хрестове організованою колоною колядна процесія направлялась до Горішньої Турки. Біля хат колядували. Привітні господарі запрошували до кімнати, щоб послухати все вефлиємське дійство, висловити свою оцінку, побажання. Це вже нині так уніфікували коляду, що можуть її закінчити, як кажуть, на півдорозі. Одне слово все зводиться до того, аби скоріше отримати гріш. Треба сказати, що в повоєнні роки влада не дуже перешкоджала проведенню цього ритуалу. Пригадую, що в такі дні поширеною була чутка (напевно не без підстав-А.Р.), що перший секретар і священник таємно відзначають Різдвяні свята за горілчаним столом. Потім це підтвердив мій однокласник Борис Сердюк - син першого секретаря райкому партії .

- Батько пішов на попівство (а воно було через дорогу від його квартири-А.Р.), там п,ють і грають у карти з святотцем. Враховуючи, що в місті було кілька військових частин та чимало сімей військовослужбовців. Останнім, напевно, також цікавими були наші бойківські традиції. Щоправда у дні Великого посту влада намагалась відволікти учнів, організацією танців у будинку піонерів, у школі. Але щоб вчителі чергували біля церкви, аби діти туди не потрапили, такого не пригадую та й колядників з міліцією не тямлю, щоб розганяли. Це вже при першому секретарі І. І. Губарю на початку семидесятих років минулого століття почались сатрапівські часи…

Не обходилось без того, аби не позбиткуватись у нічку на святого Андрія. Особливо перепадало від вертепників сім'ям з панянками. Майже такі ж звичаї були і на Самбірщині. Хоч популярною була поговірка: що хатка - то інша гадка. Життя вносило свої корективи у цей галицький колорит. Разом з тим потрібно відмітити не підкупну щирість, відкритість у спілкуванні людей, що було характерним у цей передріздвяний період. Сподіваюсь що піднята тема знайде продовження серед поціновувачів нашої електронної мережі.

Агтон Рогач, м.Турка- Самбір. Ant_@krovatka.su тел..963563959, (236) 43-132.