Коли я чую про схожість української та російської мов, то лише усміхаюся. Та із польською схожість набагато більша!
Півтора десятки років тому на польському Помор'ї ми копали канави.
Якось під кінець робочого дня в санаторії "Бетанія" мене гукнув Володя.
Товаришеве скорботне обличчя означало найгірше: за декілька хвилин до
кінця робочого дня нам знайшли нову, невідкладну роботу.
За якістю виконаних робіт слідкувала Ева — молода, але прискіплива
полька. Єдиною втіхою для мене була мова: я вчив польську із насолодою і
після двох місяців перебування говорив із ледь помітним акцентом. Від
Еви можна було чекати всього, однак почуте змусило мене скипіти.
— Нам наказано закинути на футбольні ворота диван і витріпати його.
Розум відмовлявся повірити в таку дурість. Я пішов до Еви перепитати,
таємно сподіваючись, що Володя не так зрозумів її слова. Усе правильно:
ми маємо знести диван із третього поверху готелю, де був номер "люкс" і
витріпати його. На мої несміливі зауваження, що це буде нелегко та й
диван розкладеться не в той бік, Ева лише розсердилася.
— То два таких дужих хлопа не зможуть закинути дивана? Шляхів до
відступу не було. Як на зло, диван був антикварним, а відтак — великим,
громіздким і неймовірно важким. Ми висолопили язики, доки знесли його на
перший поверх. У цей час Ева зайшла перевірити нашу роботу.
Я ніколи не бачив, щоб людина так сміялася. Вона впала на той диван і
качалася від сміху. З очей текли сльози. Коли пересміялися всі тамтешні
поляки, кухар Моніка пояснила нам, що "диван" польською означає килим.
Він висів на стіні.
Немає коментарів:
Дописати коментар