В очікуванні кінця світу: союз, прогрес та мир

Усі очікують кінця світу – і українці не виняток. Проте, усі знають, що 2013 рік таки настане. То що ж нас чекає опісля кінця світу, а особливо у 2013 році? Про це детально напишуть численні «експерти» - навіть цілі шпальти видань присвятять цьому питанню.

Однак ми не стали дочікуватись фантазій колег-«експертів» й вирішили їх випередити. А то, чого доброго, кінець 21 грудня таки прийде й усі ті прогнози на наступний рік навіть не встигнуть з’явитися бодай у всесвітній Інтернет-мережі.

Три основні послання у 2013 році можна коротко окреслити трьома короткими словами – союз, прогрес та мир. Так, шановні читачі, ви не помилились – це назви космічних кораблів та орбітальної станції однієї уже неіснуючої держави. Та й самі ці космічні апарати також історія! Проте, так вже у світі випадає, що саме ці три слова у наступному році для України та світу будуть визначальними.

Союз

На орбіті нашої з вами «держави-об’єкта» замаячили аж два союзи: Західний та Східний.

Замаячили вони уже давно, однак у 2013 році поняття «Україна в союзі братніх…» знову стануть актуальними, бо ж одразу в обидвох сусідніх столицях – Москві та Брюсселі однозначно заявили – Україну таки приймуть, та ще й називали дати. Переповідати ці дати – справа невдячна, але сам факт такого підвищеного інтересу до нашої країни насторожує. Невже Україна раптом стала відповідати критеріям? Адже, не так давно, чільники ЄС та перші особи Білокам’яної чи не вперше в історії в унісон критикували «недемократичний режим» на власних рубежах. Що ж змінилось – в Україні буйним цвітом розрослась демократія? Ні. Політичні в’язні вийшли на волю? Ні. Таке враження, що час справді прискорився і наша багатовекторність, а насправді викрутаси вужа поміж лисом та сомом ‒ уже не проходять. То ж Україна знову на роздоріжжі?

У Митний союз, за який агітує кум Путіна в Україні?

Всім відомо, що Митний союз покликаний до життя царськими амбіціями російського лідера. Ні про які економічні вигоди тут не йдеться. Принаймні для української промисловості. Бо за довгі роки так і не запрацювали повноцінно коопераційні двосторонні проекти у сфері авіації; вільний рух товарів з України в Росію постійно натикався на перепони. То з якого дива запрацює усе це зараз?

Звісно, на користь цього Союзу, на думку людей, що ностальгують за радянським минулим (а таких чимало), може свідчити історія СРСР, коли імперська еліта, щонайменше на третину, складалась із українців. Усе це так, тільки не слід забувати, що в тюрмах тієї країни серед політв’язнів українці становили очевидно дві-третини.

В ЄС через зону вільної торгівлі та асоціацію

Чільники ЄС однозначно мають на нас якісь види – от і брошуру випустили, що ми виграємо від асоційованого членства і заяви зробили, зокрема, голосом баронеси Ештон, що у 2013 році угода про асоціацію буде підписана. Тільки от біда, громадська думка в Україні щодо приєднання до ЄС усе більш скептична у правильності такого вибору. І справа не тільки у інституційній та фінансово-економічній кризі в країнах ЄС.

Адже навіть пересічні греки, поляки, угорці, італійці, іспанці та представники інших народів західної частини Євразії з цієї причини висловлюють сумнів з приводу усе тіснішої інтеграції та реформ, які усе дужче тиснуть на життєвий рівень, погіршуючи його від року до року. Безробіття зростає, доходи зменшуються, ціни повзуть вгору – це реальність сьогоднішнього Євросоюзу. А ще сумно відома толерантність до сексуальних меншин на тлі абсолютно нетолерантного ставлення до релігійних громад, у першу чергу, християнських. На цьому тлі ‒ українська «чіпизація» усіх документів від закордонних паспортів до якихось найдрібніших папірців, агітація вітчизняних урядовців за ювенальну юстицію – усе це сприймається (цілком справедливо) як неодмінний супровід отої славнозвісної і дуже затягнутої інтеграції.

Проте є й інші, більш професійні міркування неефективності системи ЄС, зокрема у частині фінансування (дофінансування) різноманітних локальних та місцевих проектів.

Так, відомий польський економіст Кшиштоф Рубіньські, всупереч поширеній думці, доводить, що наявність фінансової допомоги зі структурних фондів ЄС шкодить польській економіці. У статті під заголовком «Прихована правда про фінансування з фондів ЄС» (Ukrywana prawda o srodkach unijnych), автор нещадно критикує економічну політику польського уряду, особливо щодо співпраці в рамках ЄС, прямо називаючи її провальною. Він справедливо ставить під сумнів позитиви від наявності фінансових вливань зі сторони ЄС. У якості «поганих» аргументів автор наводить статистику зростання кількості державних службовців в країні, збільшення прірви між добробутом центральних та східних регіонів, зростання непотрібних, на його думку, інфраструктурних об’єктів, які у перспективі скоріш за все не будуть експлуатуватись. Причиною такої ситуації є простий факт – витіснення «європейськими грішми» приватних інвестицій, у підсумку – викривлена структура економіки країни та зростання державного боргу.

Що ж, перед нами подібне відкриття доктора Рубіньські ставить додаткові запитання. З одного боку ми так і не можемо вільно пересуватись країнами ЄС, не зважаючи навіть на запровадження біометричних закордонних паспортів (а скептикам та експертам від інтеграції варто нагадати, що коли в ЄС прийняли майже усю Східну Європу, ні про які біометричні паспорти й мови не було); потенційна зона вільної торгівлі має чимало виключень не на нашу користь; та ще й проблемним виглядає досвід співпраці країн, які уже кілька років є членами ЄС.

Узагалі, саме слово «союз» мало б нас насторожувати, адже, як воно бути в союзі рівними поміж рівних та сильними поміж сильних ми, на жаль,або ж на щастя, знаємо. Проте, рішення, очевидно, уже прийняте, як завжди, без нашої участі.

Прогрес

У нашому вузькому розумінні прогрес є ніщо інше, як покращення. При чому покращення відбудеться не тільки у нас. Здається, увесь світ охопила манія покращення і не запитуйте у Жирара Депардьє, чому він позбувся французького громадянства і переїхав до сусідньої Бельгії, бо почуєте відоме із прекрасним французьким прононсом: «Пакращення».

Кажуть, що усе, що нас не вбиває, робить сильнішими. Отож готуймось у наступному році стати ще сильнішими, бо на те покращення просто немає ради.

Мир

До слова, цьогорічну Нобелівську премію миру, було вручено ЄС, та ще й президент сусідньої країни якось дивно натякав на те, що «світ перебуває на грані глобальних потрясінь», дослівно «мир» перебуває на грані глобальних потрясінь. Ой, що б так не сталось у 2013 році, як у тій старій байці:
– А що куме, буде війна?
– Ні, куме, війни не буде. Але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не лишиться.
Тому мир вам, українці, особливо тим, що тяжко працюють під цирковим куполом парламенту. А прогрес почекає, особливо коли ще не досягнуто якогось там з кимось союзу.

Богуслав Хмельницький