[політичний] Трактат про овець (спроба)
Ой вівці, мої вівці,
Вівці-овечєта!
З пісні
Народе мій, замучений, розбитий…
Іван Франко
(замість присвяти)
Вівця за своєю екзистенційною суттю істота вельми примітивна. Про це
свідчить обмеженість кола її життєвих інтересів та приорітетів. А щастя
її овечого життя прямопропорційно залежить від радіусу того сакрального
кола. Чим воно вужче – тим вівця щасливіша. Через те сенс життя вівці
тяжіє до звуження інтересів, приорітетів, смаків, поглядів, а отже і
кола. Найщасливіша – найтупіша вівця.
Вівця істота соціальна і через те збивається в отару. Вівці прагнуть
бути такими ж вівцями, як і інші вівці. Через те, попри і так
відсутність різноманіття серед овечих Якщо розібратися, то отара –
такий же, насправді, організм, як і одна вівця. Тому отарою овець
керувати досить легко. Для контролю і правильного спрямування отари має
бути пастух (далі для охвіціозу, одіозності та високого патосу його ми
називатимемо "пастором").
В певний час, аби вівця йому корилась, пастор мусить провести
декілька нескладних маніпуляцій. Голосом, жестом, батогом, а бува і
ногою по ребрах. Овець те пригнічує, але не надовго. Після цього вівці
починають боятися пастора. Дехто з них врешті стає залежним від пастора
мазохістом.
Буває, що високоінтелігентному пасторові не личить (і часом його це,
навіть, тішить) контактувати з вівцями. Для того добрий, у всіх сенсах,
пастор має кілька слухняних псів. Пси не обов'язково повинні бути
породистими, проте обов'язково мають бути слухняними. Від них може
залежати більше, ніж від пастора. Бували випадки, що й пси ставали
пасторами.
Вівці не мають користі ні від свого існування, ні від існування інших овець. Користь від овець має лише пастор.
Найперша користь від овець – вони запорука існування пастора. Доки є
вівці – доти є пастор. Доки вівці – вівці, доти пастор – баран. Коли
вівці перестають бути вівцями - пастор перестає бути пастором.
Вівці можуть блеяти. Блеють вони постійно. Найулюбленіша тема їх
блеяння – інші вівці. Частенько – пастор, пси та їх дії. Через
відсутність будь-яких інших проявів існування, безглузде блеяння –
основний вияв овечої суті.
Овець доять. І доять їх поусюди і повсякчас. Не можна замовчувати, що
зрідка це їх бентежить. Але завжди їхні вияви збентеження
безрезультатні та марні – так хочуть самі вівці. За рахунок надоїв з
овець забезбечується функціонування псів і пастора.
Вівці пасуться. Там де їм призначить те пастор. Так, як їй дозволить
те пастор. Попастись для вівці – єдина, через те найвища, нагорода.
З овець також стрижуть вовну. Ніхто з них не радіє цьому нехитрому
процесові. Деякі нещасливі вівці (що мають ширше за інших оте сакральне
коло) знають навіть, що для них така стрижка корисна. Пастор робить
послугу для них – стриже їх, аби вони не могли вбратися в пір'я.
В обов'зки як пастора, так і його псів також входить нагадувати
вівцям, що вони лише вівці. Таке нагадування, звісно після доїння, –
найулюбленіша справа як пастора, так і псів. Вівці не мусять забувати,
що вони (всього лишень) вівці. Інакше починаються незворотні процеси в
яких найпершим страждає пастор.
Буває, що овець просто ріжуть. Це - нормально.
Є вівці незвичайні (oves insolitum). Ті, що відмовляються бути
істотами до краю по-овечому соціальними, відмовляються керуватись
пастором та псами, відмовляються взагалі від сенсу овечого життя
(звуження кола). Такі вівці зрештою, якщо не здаються, перестають бути
вівцями. Декотрими з таких особливих овець пастор може годувати псів.
Бували випадки, що й особливі вівці буи аж ніяк не вівці, а виявлялись
просто козлами.
Овець незвичайних ріжуть найчастіше. Також ріжуть жирних, м'ясних овець та тих, що не дають молока.
Не бути вівцею так само легко, як і тяжко.
До овець завжди слід бути максимально поблажливим і всіляко їм співчувати. Зрештою, вівці… - теж люди.
Немає коментарів:
Дописати коментар