Соня Кошкіна - 4 листопада 2012, 14:46
З дня голосування, 28-го жовтня, минула рівно тиждень. Центральна виборча комісія все ніяк, однак, не впорається з остаточним підрахунком голосів. "Гальмує" ряд скандальних округів: у Києві, Вінниці та Миколаєві. В останньому обстановка найбільш критична і неоднозначна. Її і проаналізуємо. Але, для початку - загальний діагноз.
Фото: Макс Левін
Ситуація,
що склалася навколо "спірних територій" - переконливе свідчення
відсутності в Україні інституту державної влади як такої. Слабкості
і дезорієнтацію "володарів дум" з Печерських пагорбів. Яка
вже там "диктатура"? Здаватися
- не означає бути. При
якій, питається, диктатурі, можливо, щоб опозиціонери (нехай навіть нечисленні
й розрізнені) не просто брали участь у виборах, ще й перемагали, більш того -
легітимізували перемогу? Інша
річ - система феодального правління, при якому країна поділена на "удільні
князівства", кожне з яких - вищою монаршої волею - віддано на відкуп
васалам. У
кожного з васалів - своя "потішна армія": суди, міліція, прокуратура.
За
допомогою яких і вершиться "справедливість" на ввірених їм
територіях.
Якщо
справедливість - в очах монарха - виявляється недостатньо, пардон за
тавтологію, "справедливою", васала публічно "стратять",
його вотчина дістається новим "фаворитам". Для
"острашки" поданих, монарх періодично "інспектує" простори
Батьківщини, загрожує недбайливим керівникам подобою фізичної розправи і
кримінальної відповідальності. Управлінці роблять вигляд, що
лякаються. Знають:
головне - вчасно відраховувати "в центр" "данину". Якщо
"план надходжень" виконується, про решту можна не тривожиться: не
царська, чи знаєте, справа, втручатися в "розборки васалів". Найкращий
приклад - парламентські у Києві та області. Усвідомлюючи,
що в "столичному регіоні" їй ловити особливо нічого, партія влади
охоче віддала його на відкуп. Хтось
поплатився за право балотуватися тут під прапорами ПР (прапорами, а не
протекторатом, важливо розрізняти, - С.К.) ресурсами, хтось - фінансами, хтось
- ще чим. Поплатившись
- повністю прийняв на себе відповідальність за результат. Тому-то
Банкова не втручалася в "війну" Довгого, Пилипишина, Герега, Лисова. Так,
Олесю Довгому - за повідомленнями колег з УП - головна вулиця країни допомагати
відмовилася - твої, мовляв, проблеми. Галина
Герега змушена була задіяти "силовий загін" з числа охоронців
належного їй "Епіцентру". Віктор
Пилипишин, відстоюючи спливаючий з рук мандат, підключив усі свої горизонтальні
"корупційні зв'язки", накопичені за роки роботи в Шевченківському
районі столиці. Тетяна
Засуха та Ігор Лисов обрали спосіб менш "брудний", але не менш
ефективний - пішли в суди. Причому
Засуха - потураючи членами комісій, ніби малим дітям - примудрилася довести
справу до переможного - зрозуміло, для себе - кінця. І тільки в
Миколаєві "коса найшла на камінь". Чому?
Фото: Хартанович Андрій
Для
повноцінного розуміння суті миколаївського конфлікту, необхідна деяка
передісторія.
Опозиційний кандидат Аркадій Корнацький - особистість, сама по собі, досить колоритна. У недавньому минулому - громадянин Росії, який перебрався в Україну під впливом романтичних постамайданних настроїв. Педантам на замітку: на території України прожив досить, щоб балотуватися до ВР, від російського громадянства давно відмовився. Ідейний "помаранчевий", точніше сказати - демократ, в 2007-му - працював в СП, потім поїхав замом губернатора в Миколаївську область.
На Миколаївщині - займався аграрним бізнесом. Досить скоро - вибудував цілу холдинг. Який в 2010-му вельми зацікавив новопризначених "смотрящіх" за аграрним ринком. Власне, він, та Вадатурський стали одними з перших великих "жертв".
У серпні 2010-го на Корнацького порушили кримінальну справу. Потім - ще і ще. Діяльність його фірм була паралізована. Сім'ю довелося евакуювати в США. Сам він "йти на компроміси", тим не менш, відмовлявся. Більш того - зробив контратаку, публічно викривши ряд земельних махінацій керівництва області. Проблем у нього від цього лише потроїлася. На сьогодні Корнацький фігурує, в загальній складності, вже у 20 (!) кримінальних справах.
При всьому цьому він примудрявся вести досить активну виборчу кампанію. Формально від влади йому опонував нинішній віце-губернатор Віталій Травянко - особистість безлика і пересічна, не виділяється нічим, крім належності до ПР.
Коли стало зрозуміло, що - всупереч усьому - ставленик "Батьківщини" на окрузі лідирує, за нього "взялися" ще щільніше. Спершу - заарештували найближчу соратницю Корнацького, заступника голови його виборчого штабу, Людмилу Нікітіну.
На 2 жовтня Корнацький надійшло дві повістки на допит. Одна - в Першотравневий райвідділ міліції Миколаївської області на 11 ранку, друга - на 15:00 в прокуратуру Київської області. Зрозуміло, чисто фізично встигнути і туди, і туди, він би не зміг. Формально, однак, це давало привід для винесення постанови про примусовий привід з подальшим арештом. План "ліквідації" малювався занадто очевидний і Корнацький виїхав до Москви.
Подальші події вже більш чи менш відомі тим, хто пильно стежить за політичними новинами.
У 132-му мажоритарному окрузі перемогу бере Корнацький, Травянко - пролітає. Сайт ЦВК це фіксує, відповідна новина потрапляє в ЗМІ. Ось тут і починаються "дива". Раптово цифри на сайті ЦВК змінюються. Знайома по 2004-му році картинка, вірно? Варто відзначити - передача електронних даних здійснюється безпосередньо "з місць", тобто Київ на неї вплинути не може. Хіба що - "відключити" канал. Так, власне, зробили, коли почалися проблеми в Києві та Вінниці. Для Миколаєва, чомусь зробили виняток. У сам Первомайськ, тим часом, прибула "важка артилерія" в особі Геннадія Москаля. В окружній комісії вже вирували пристрасті. На підступах до неї - теж: розгнівані городяни вчинили стихійний мітинг. Опозиція радісно спрогнозувала "другий Майдан". Логічно, за законами "майданного жанру", матеріалізувався "Беркут". Сталася бійня. За фактом якої "беркутівці" поскаржилися: прихильники опозиційного кандидата, зацькували їх сльозогінним газом, побили, ще й ножовими пораненнями пригостили.
Опозиційний кандидат Аркадій Корнацький - особистість, сама по собі, досить колоритна. У недавньому минулому - громадянин Росії, який перебрався в Україну під впливом романтичних постамайданних настроїв. Педантам на замітку: на території України прожив досить, щоб балотуватися до ВР, від російського громадянства давно відмовився. Ідейний "помаранчевий", точніше сказати - демократ, в 2007-му - працював в СП, потім поїхав замом губернатора в Миколаївську область.
На Миколаївщині - займався аграрним бізнесом. Досить скоро - вибудував цілу холдинг. Який в 2010-му вельми зацікавив новопризначених "смотрящіх" за аграрним ринком. Власне, він, та Вадатурський стали одними з перших великих "жертв".
У серпні 2010-го на Корнацького порушили кримінальну справу. Потім - ще і ще. Діяльність його фірм була паралізована. Сім'ю довелося евакуювати в США. Сам він "йти на компроміси", тим не менш, відмовлявся. Більш того - зробив контратаку, публічно викривши ряд земельних махінацій керівництва області. Проблем у нього від цього лише потроїлася. На сьогодні Корнацький фігурує, в загальній складності, вже у 20 (!) кримінальних справах.
При всьому цьому він примудрявся вести досить активну виборчу кампанію. Формально від влади йому опонував нинішній віце-губернатор Віталій Травянко - особистість безлика і пересічна, не виділяється нічим, крім належності до ПР.
Коли стало зрозуміло, що - всупереч усьому - ставленик "Батьківщини" на окрузі лідирує, за нього "взялися" ще щільніше. Спершу - заарештували найближчу соратницю Корнацького, заступника голови його виборчого штабу, Людмилу Нікітіну.
На 2 жовтня Корнацький надійшло дві повістки на допит. Одна - в Першотравневий райвідділ міліції Миколаївської області на 11 ранку, друга - на 15:00 в прокуратуру Київської області. Зрозуміло, чисто фізично встигнути і туди, і туди, він би не зміг. Формально, однак, це давало привід для винесення постанови про примусовий привід з подальшим арештом. План "ліквідації" малювався занадто очевидний і Корнацький виїхав до Москви.
Подальші події вже більш чи менш відомі тим, хто пильно стежить за політичними новинами.
У 132-му мажоритарному окрузі перемогу бере Корнацький, Травянко - пролітає. Сайт ЦВК це фіксує, відповідна новина потрапляє в ЗМІ. Ось тут і починаються "дива". Раптово цифри на сайті ЦВК змінюються. Знайома по 2004-му році картинка, вірно? Варто відзначити - передача електронних даних здійснюється безпосередньо "з місць", тобто Київ на неї вплинути не може. Хіба що - "відключити" канал. Так, власне, зробили, коли почалися проблеми в Києві та Вінниці. Для Миколаєва, чомусь зробили виняток. У сам Первомайськ, тим часом, прибула "важка артилерія" в особі Геннадія Москаля. В окружній комісії вже вирували пристрасті. На підступах до неї - теж: розгнівані городяни вчинили стихійний мітинг. Опозиція радісно спрогнозувала "другий Майдан". Логічно, за законами "майданного жанру", матеріалізувався "Беркут". Сталася бійня. За фактом якої "беркутівці" поскаржилися: прихильники опозиційного кандидата, зацькували їх сльозогінним газом, побили, ще й ножовими пораненнями пригостили.
Самі вони, звісно, нікого і пальцем не чіпали.
Ось цей момент - ключовий. Конфлікт на 132-му окрузі став першим, в який безпосередньо втрутилася влада.
Логічне запитання: чому?
Перший логічна відповідь - неможливість "здати" округ тому, кого два роки поспіль намагалися, та так і не спромоглися "закопати". Ірраціональна мстивість, тобто.
За наявною інформацією, "миколаївська дилема" - поряд з темами інших "спірних" територій, обговорювалася на недавній зустрічі двох високопоставлених керівників. Одного від влади, іншого - від опозиції. Припустимо, Клюєва і Мартиненко. Зустрічі, на який перший нібито сказав другому: "ні за один з скандальних округів ми не тримаємося, зможете передавити - вони ваші. Але ось Миколаїв ми не поступимося, Корнацький не пройде".
Чи так це? Зрозуміємо вже найближчим часом. Позиція самого справедливого в світі українського суду (то бажаючого вилучити бюлетені, то - що відмовляється з ними зв'язуватися) - показова, чи знаєте.
Однак, на поставлене питання є і другий логічна відповідь. Неможливо здати округ тому, за кого заступилося населення.
Збунтовані "холопи" раптово вирішили, що можуть на щось впливати, що їх голос, їх вибір дійсно щось означають. Пересиливши страх, котрий роками в них вселявся, вийшли на площу. Це, знаєте, попускати не можна. Бо впаде остання ширма уявної "диктатури". А за падінням її виявиться: король-то голий!
Ось цей момент - ключовий. Конфлікт на 132-му окрузі став першим, в який безпосередньо втрутилася влада.
Логічне запитання: чому?
Перший логічна відповідь - неможливість "здати" округ тому, кого два роки поспіль намагалися, та так і не спромоглися "закопати". Ірраціональна мстивість, тобто.
За наявною інформацією, "миколаївська дилема" - поряд з темами інших "спірних" територій, обговорювалася на недавній зустрічі двох високопоставлених керівників. Одного від влади, іншого - від опозиції. Припустимо, Клюєва і Мартиненко. Зустрічі, на який перший нібито сказав другому: "ні за один з скандальних округів ми не тримаємося, зможете передавити - вони ваші. Але ось Миколаїв ми не поступимося, Корнацький не пройде".
Чи так це? Зрозуміємо вже найближчим часом. Позиція самого справедливого в світі українського суду (то бажаючого вилучити бюлетені, то - що відмовляється з ними зв'язуватися) - показова, чи знаєте.
Однак, на поставлене питання є і другий логічна відповідь. Неможливо здати округ тому, за кого заступилося населення.
Збунтовані "холопи" раптово вирішили, що можуть на щось впливати, що їх голос, їх вибір дійсно щось означають. Пересиливши страх, котрий роками в них вселявся, вийшли на площу. Це, знаєте, попускати не можна. Бо впаде остання ширма уявної "диктатури". А за падінням її виявиться: король-то голий!
Немає коментарів:
Дописати коментар