Не вчіть нас жити....

....Я приїхала з Іспанії і вже деякий час живу тут
і бачу які ви всі низькі і нічого невартуючі люди.....

Анекдот в тему.
Розмовляють два євреї:
- Чуєш, Мойша, зле мені в цій країні жити – всі мене зневажають, обзивають жидом,піду й зміню національність.
Через два дні зустрічаються знову. Мойша питає:
- Ну що, змінив національність, легче стало тобі жити?

- Пішов геть, жидовська мордо, відповідає перший - розвелося вас тут – дихати не даєте...

До написання цієї статті спонукав мене коментар однієї, я так думаю, заробітчанки пані Ірини Гуч, жительки вулиці Володимира Великого на відкритий лист п.КОТУ. З висоти європейського польоту, менторським тоном вона повчала нас, самбірчан, як треба себе вести в опозиції, мовляв, добре що є опозиція, але ображати людей, не називаючи свого імені, можуть лише останні боягузи. Правда, вона не пояснила нам що таке цивілізовано бути в опозиції і як робити так, щоб не було соромно. Те, що вона висловлює ганьбу пану меру – значить і її, тимчасову мешкану міста, допекло. А ось, що ганьбою принижує нас, пересічних громадян - це вже звиняйте!

А в якій статті, пані Ірино, Ви прочитали, що ми є опозиція? Опозиція до кого? Для чого?

Опозиція – це протидія, опір кому-, чому-небудь. А скажіть, будьте ласкаві, за чотири роки останньої каденції Михайла Кота хто-небудь чинив якийсь опір чи протидію (політичну, економічну, в засобах масової інформації і т.д.) владі? Чи в статтях, написаних на цьому порталі було незаслужене приниження честі і гідності міського голови? Автори, які пишуть тут статті, не ставлять собі за мету принижувати кого-небудь. Наше завдання полягає в тому, щоб показати громадянам міста, та й самій владі на недоліки в керуванні містом, на стан господарки міста, доведений до жевріючого стану бездіяльністю цієї влади. Глядиш, може щось зміниться, щось покращиться.

А якщо в коментарях до статей згадується незгода з діяльністю міської влади, а вона, при найменшій спробі критики влади сприймає це «в штики», це означає тільки одне, що це не люди в опозиції, а влада в опозиції до громадян міста.

Тепер щодо відкритості та авторства статей...

Чи знає пані Ірина, що таке свобода слова по-самбірськи? Чи читає вона місцеві засоби масової інформації? Покажіть мені хоча б одну критичну статтю на місцеву владу в якій небудь місцевій газеті. В Самборі що, ідилія, блаженство, чи, хоча б шлях до них? В деяких ЗМІ пишуться тільки хвалебні оди в честь міського голови, в інших, як про покійника – ні слова. Хочу я бачити де на другий день буде редактор місцевої газети, якщо насмілиться написати в своїй газеті хоча б одне речення «в розріз з політикою партії». Чи не нагадує це Вам випадок 50-х років, коли на шпальтах однієї газети наборщиком помилково було набрано прізвище Сралін? Цікаво, де похований цей наборщик – в Сибіру, чи встиг ще повернутися додому?

Благо, до таких покарань в наш час ще не дійшло, але з таким мером, як в нас, та такими замашками, як в нього, ми впевнено рухаємося до цього.

А чи знаєте Ви, пані Ірино, які проблеми мають підприємці, коли хоча б один з них насмілиться зробити, бодай, невинне зауваження в помилкових діях міського голови? А про державних службовців я і говорити не хочу – сидять тихенько, як миші, бояться втратити кусок хліба (та й до хліба). Чи може Ви цим бідолахам, після проблем, створених міським головою, загарантуєте роботу в вашій цивілізованій Іспанії? З Самбора можуть виїхати всі, можемо після цього стати, так як Ви, «інтелігентними аристократами», «закрити собі пельки» також можемо, тільки чи не шкода Вам міста, по якому після цього пройдеться «татаро-монгольське іго»? А так, хоч якась іскорка вільного слова жевріє...

Ось такі то справи, пані Ірино, з свободою слова та висловлювань в місті Самборі.