Про костел Бернардинів

Культура - сукупність матеріального і духовного надбання людства, нагромадженого, закріпленого і збагаченого упродовж історії,яке передається від покоління до покоління.

"Універсальний словник-енциклопедія".

Видавництво "Ірина" Київ 1999

Це визначення, взяте з енциклопедії, говорить само за себе і, мабуть, достатньою мірою окреслює спосіб і манеру, завдяки яким суспільство бажає і хоче ставати кращим.

Мову у цій статті хочу вести про один із здобутків людей, наших земляків. Цей здобуток - костел Бернардинів.

Так, саме земляків, бо і костели також будувалися силами українців, які вносили сплату на будівництво через сталі данини і податки з громадян міста і навколишніх сіл. Це історичний факт.
Але це вже минуле. А нам і багатьом, за чиєї пам'яті цей, дивної колись краси, костел в монастирі отців Бернардинів ще був в повній красі і славі, залишився сьогодні у становищі, яке не подобає храму Божому.

Моя мама пам'ятає цей костел діючим десь у 1952 році. Він силою присутності в ньому святості і красою захоплював дух. В середині був яскраво освітлений, величавий, а орган, який звучав на відправах, був справжнім дивом.

"Не тут то было". "Асвабадітєлі" не втрачали "бдітельності". Один з світильників спочив в "Доме культуры", а другий - в "Доме офицеров". Ну, а срібні труби органу мали особливе призначення. Наші за кров'ю, а совєтські за духом пахолки переробили їх на ринви. Я так собі думаю, що кожну нормальну людину це мало би зворушити.

Пишу це ще і тому, що знаю, що у Львові та інших містах є добра традиція - відроджувати, тобто відновлювати і освячувати понищені і осквернені храми. І тут навіть не йдеться про те, щоб даний костел відновили католики, греко-католики чи православні, тут йдеться про те, щоб він почав діяти. Щоб справедливим було твердження - збудований на Славу Божу. "Відновити, щоб ввести в людей віру в свої сили, аби не допустити панування зневіри" - цитата з книги Миколи Корпанюка "Слово. Хрест. Шабля".

Читаючи статтю, яку написав у попередньому номері "Голосу Самбірщини" ієромонах отець Миколай Куць, я почав запитувати себе, і також до дискусії закликаю вас, дорогі самбірчани: "Якщо в тому культурному здобутку, який дістався нам силами наших предків і за заступництвом небесних сил, не був зруйнований совєтською владою, міг бути музей, чи також сьогодні може стояти фортепіано, можуть відбуватися концерти, то чи не знайдеться там трохи місця для Святості, для Святих Тайн, для Бога? Хіба не для тієї святості він був збудований і призначений і чи не саме Бог там повинен грати першу скрипку?"

Чи, часом, та духовна музика і ті церковні піснеспіви, які зараз є в цьому костелі, не набудуть більшої сили під впливом святості храму, в якому буде іконостас та Найсвятіші Тайни?

Чи, будуючи християнську державу, повсякчас про це нагадуючи, так і залишимо цю споруду у занепаді на потіху ворогам нашого духу?
Що, так і дозволимо заходити в нього з руками в кишенях чи в шапках на головах? Чи, може, то "прикольно" робити ті безглузді фото на тому фортепіано, нібито справді це приміщення не храм, а якийсь трофей?

Який тоді зміст будувати нові церкви, коли існуючі використовуються не за призначенням?
Звертаюся особливо до інтелігенції міста: лікарів, інженерів, держслужбовців, освітян! Не будьмо байдужими до важливого, будьмо мудрими, вважаймо це справою честі, бо саме ви стоїте на вершині формування думки суспільства.

Ми звикли казати, що для того, щоб порушувати такі важливі питання, нам потрібно переродитися. То вважаймо, що ми вже переродилися. Ми ходимо до церкви, живемо духовним життям, наші діти вивчають у школі християнську етику, ми відроджуємо храми, бо хочемо благословення Божого, а якщо нам щось в тому заважає - то це щось від лукавого. Рекомендую, за давньою нашою традицією, перехреститися і посипати лукавому солі на хвіст.

P.S. Знаю, що була розмова з духовною особою католицької громади. Священики католицької церкви не проти, щоби храм, про який ведемо дискусію, був відновлений і освячений. І прохання до вас, шановні, - не називаймо цей храм органним залом, - це не природньо.